Осінню казку дощ шепочеІ поїть землю досхочу.
Він вдовольнити всіх нас хоче.
Я слухаю його й мовчу.
На серці затишно, тепленько,
В природі спокій, таїна.
А дощ постукує тихенько.
Дивлюсь на нього із вікна
І думаю про осінь дивну,
Про світ, в якому я живу.
Про кожну мить життя чарівну,
Отак за думкою пливу І насолоджуюсь красою
Та казкою, що всюди є.
Живу в гармонії з собою
І з світом. Тут усе моє:
Ліси і стежечки вузенькі,
Озера чисті і поля.
Калина і хати біленькі…
І це прабатьківська земля.
І дощ про це мені шепоче,
В казкову осінь путь веде.
Щось вітерець сказати хоче,
По листю мокрому бреде.
У світі спокій, справді казка.
Чарівна, надзвичайна мить.
Тепло осіннє, ніжність, ласка…
І дощик в шибку стукотить…
Надія Красоткіна
Немає коментарів:
Дописати коментар