Притча про дружбу
В якімсь селі дідусь один вмирав,
На Той світ вже збирався у дорогу…
До рук ікону взяв, поцілував,
А наостанок все ж прохав у Бога:
Хоч я й старий, та міг би ще служить,
Порадником і дітям і онукам,
Якби ж ти, Боже, дав іще пожить,
Відстрочив трохи з Сонечком розлуку.
Господь почув, подумав і спитав,
Сховавши усміх, зазирнувши в очі:
Відстрочить, кажеш? – Може б я і дав
Тобі пожити… Добре, скільки хочеш?
Дідусь ожив відразу, звеселів,
Подумав про онуків, про синочків
О Господи! Ти стільки дай років -
На гілці скільки майорить листочків.
- Ні, це багато, Бог йому на це,
- Не можу скільки літ тобі ще дати.
- Ну, скільки яблук має деревце?
- Ні, не проси, - і це тобі багато.
- Тоді дай стільки, скільки за роки
Хороших, добрих, вірних мав я друзів.
- Хай буде так, - торкнувсь його руки,
- По справедливості і по заслузі.
І Бог пішов, а той дідусь піднявсь
І сиві вуса підкрутив завзято,
- Бо друзів за життя він скільки мав,
Як яблук і листочків разом взятих! .
В цієї притчі є проста мораль:
Щасливо й довго в світі щоб прожити
– Любити треба світ, з людьми дружити,
І душу мати чисту, мов кришталь!
Олена Бондар (Бондаренко)
Я багата, бо маю друзів!
Я щаслива, бо маю друзів!
Бажаю усім бути сильними, багатими і щасливими!
Немає коментарів:
Дописати коментар